Вчені бачать у синестетах не людей з відхиленнями, а когось на зразок суперменів, що демонструють нам справжні можливості мозку. Є люди, які на фізіологічному рівні сприймають те, що відбувається навколо них тонше і глибше, ніж інші. Вони відчувають запахи і смаки, недоступні нам, сірим і убогим. Емоції та звуки мають для них колірну «ауру». Дехто навіть може відчути біль або задоволення, випробувані іншим.
Майкл Баніссі з Голдсмітського коледжу (Великобританія) і його колеги звернули увагу на те, що в середньому на сотню припадає одна або дві людини, які хоча б раз у житті (зазвичай у дитинстві) переживали те, що називається дзеркальною тактильною (mirror-touch) синестезією. При цьому найсильніші відчуття спричиняв саме біль. «Терпіти не можу, коли чоловік дивиться жорстокі фільми», - зізнавалася одна з учасниць опитування. А інший випробовуваний просив експериментатора не торкатися при ньому до келиха з льодом. Вам важко уявити собі, як це, коли ваші пальці, руки відчувають те, що відчувають відповідні частини тіла людини, що спостерігається вами? А синестети точно так само не можуть уявити, як живуть «нормальні» люди. З одного боку, їм подобається дивитися на людей, які обіймаються і цілуються, але часом чужі переживання переповнюють їх. «Мені постійно доводиться нагадувати собі, що це не мої почуття», - скаржиться один із синестетів.
Найцікавіше полягає в тому, що ми всі певною мірою дзеркальні тактильні синестети. Функціональне сканування мозку людей, які дивилися в цей час спеціально підібрані відеоматеріали, показало активацію частин мозку, що відповідають за тактильні відчуття там, куди торкалися люди на екрані, у всіх учасників експерименту. Тільки у синестетів ця емпатична система перевізлялася і досягала того порогу, за яким людина починала відчувати, як ніби доторкнулися саме до нього. Механізм цього явища абсолютно незрозумілий. Пан Баніссі припускає, що справа в некоректній роботі системи, завдяки якій ми відрізняємо себе від інших. Немає нічого дивного в тому, що синестезія притаманна всім людям, адже щоб зрозуміти, що хтось гнівається або сумує, ми уявляємо себе на його місці. Але при цьому ми пам'ятаємо, що це інша людина.
А синестетам здається, ніби вони дивляться не на іншого, а в дзеркало, в якому бачать себе. І тоді підстановка стає ще більш повною - синестети не просто моделюють те, що, як їм здається, може відчувати в даній ситуації інша людина, але в точності вгадують, що вона насправді відчуває. І правда - в наступних дослідженнях, які пан Баніссі проводив разом з Джеймі Уордом з Сассекського університету (Великобританія), з'ясувалося, що дзеркальні тактильні синестети схильні до кращого розуміння афектів інших людей і точніше інших розпізнають емоції за виразом обличчя. В експериментах вони перевершили учасників контрольної групи, коли розглядали фотографії, на яких люди посміхалися, турбувалися, хмурилися, спантеличувалися або просто корчили пики. І справа тут зовсім не в тому, що синестети - експерти з осіб: коли треба було згадати, що за відому людину зображено на фотографії, вони показали ті ж результати, що і контрольна група. Як бачимо, синестети не галюцинують, а дійсно краще розуміють інших. Можливо, це не хвороба і не відхилення, а в якомусь сенсі нормальний результат соціалізації? І тоді виходить, що вони, а також люди, які особливо гостро відчувають смаки і запахи, які володіють феноменальною пам'яттю на обличчя і т. д., мимоволі демонструють нам справжні можливості людини. Ймовірно, укладає пан Баніссі, вивчати людей з видатними здібностями варто не тільки заради розуміння аномалій роботи мозку, але і в цілях вироблення методів і вправ, які дозволять і нам, товстошкірим і дурнуватим, стати трішки уважніше і чутливіше.
